субота, 22 жовтня 2016 р.

Rzeczpospolita: Путіну нас не залякати

Останні дні були позначені російською агресією на словах і на ділі. Нальоти в Алеппо, які вже набули рис військового злочину, вчення комплексів «Іскандер» в Калінінградській області, заяви Владіміра Жириновського, який лякає ядерною війною. Це кампанія з ескалації напруженості перед президентськими виборами в США. Ми всі, в тому числі Польща, повинні повірити, що Путін розв’яже військовий конфлікт, якщо ми не будемо ставитися до Росії так, як йому б хотілося. Цей бандит, однак, блефує, і діяти потрібно якраз навпаки, ніж він вимагає. Він ще не готовий до війни з НАТО.

Через низькі ціни на нафту і санкцій Росія опинилася в глухому куті історії, і немає ніяких причин витягувати її звідти, якщо вона, звичайно, кардинальним чином не змінить свою політику і не почне поважати міжнародний порядок. Якщо вона цього не зробить, нехай скочується далі: до економічного, а потім хто знає, можливо, і геополітичному банкрутства.

Польща може зіграти в цьому процесі важливу роль, мобілізуючи західних політиків на те, щоб зберігати санкції і ставити заслін агресивній російській політиці. Тут в нас великі шанси на успіх.

Росія прагне приймати рішення про долю світу, зайнявши місце серед його провідних держав і домігшись визнання своєї уявної величі. Крім цього, вона хоче всемогутності на постсовєтському просторі та дозволу на поширення впливу в країнах Балтії, в Угорщині, Словаччині, а, можливо, також в Чехії та Польщі. Одним словом, вона хоче повернути собі той статус, яким володіла в XVIII і XIX століттях, коли її дії впливали на політику Берліна, Відня і Парижа. Приклад Польщі, однак, показує, що ці амбіції завищені. У Росії немає інструментів, щоб використовувати свій вплив. За межами постсовєтського простору вона може робити це, власне, тільки в Сербії, Чорногорії та Сирії. В інших місцях її економічні пропозиції виглядають занадто скромними, щоб бути привабливим. Наприклад, обсяг польського товарообігу з Чехією або Німеччиною перевершує наш товарообіг з Росією. Таким чином в плані економічних відносин Москва в Європі поступається за привабливістю Празі. Їй далеко до положення часів Катерини ІІ або Алєксандра I.

У такій ситуації у Кремля залишається лише політика залізного кулака. Невелика Чехія може виступати більш серйозним економічним партнером, але у неї немає ядерної зброї або оборонного бюджету, який можна порівняти з британським.

Російська агресивність на міжнародній арені не дивна: у слабкій в цивілізаційному і економічному плані державі з диктаторським режимом немає іншого методу для зміцнення своєї позиції, крім використання єдиної сили, яка залишається у неї — військової. Польща вже давно застерігала перед такою загрозою, але ще кілька років тому в Євросоюзі та навіть в США було складно розраховувати на розуміння нашої позиції.

Зараз Росія, прийнявши роль агресора, сама допомогла нам в цьому. Поки політика президента Путіна виявляється контрпродуктивною. Господар Кремля хотів зміцнити позиції Росії в світі, але привів до того, що європейські друзі повернулися до неї спиною, залишивши її в ізоляції. Путіну вдалося схилити Німеччину взяти участь в посиленні східного флангу НАТО, а також змусити Францію засудити російські військові операції в Сирії. Завдяки Путіну європейські країни і Альянс перестали скорочувати оборонні бюджети, а США приступили до реформи збройних сил для того, щоб вони мали змогу взяти участь в зіткненні з регулярною армією в Європі: в останні два десятиліття такий варіант був відсутній в стратегії і не відпрацьовувався.

Цілком ймовірно, президент Путін піднімає ставки, щоб у слушний момент відмовитися від агресії в обмін на поступки з боку Заходу, наприклад в Україні. Роль Польщі зараз і в майбутньому полягає в тому, щоб оцінювати кожен крок Росії, не дозволяти Заходу забути, що вона зробила в Україні, в Грузії, в Сирії, і показувати, що вовк залишається вовком, навіть якщо він вбирається в овечу шкуру.

http://www.global-analityk.com/noviny/rzeczpospolita-путіну-нас-не-залякати/

Немає коментарів:

Дописати коментар