Україні нема кого звинувачувати, крім свого президента, який підписав Мінські угоди. Адже саме з них випливають дії президента РФ Владіміра Путіна, канцлера Німеччини Ангели Меркель, президента Франції Франсуа Олланда. Під час переговорів з представниками України вони вимагають буквального виконання Мінських угод. Послідовність здійснення дій, про яку говорить Олланд, прямо прописана в Мінських угодах. А саме: спочатку — проведення місцевих виборів і тільки потім — передача контролю над державним кордоном українській владі.
Ще в лютому 2015 року ми з колегою А. Піонтковським попереджали про небезпеку Мінських угод, в яких була прописана і закріплена підписами лідерів чотирьох держав саме така послідовність дій. Так, першим пунктом там вказується вимога припинити вогонь. А ось що стосується відновлення контролю над кордоном, то там чітко прописано, що воно забезпечується тільки після проведення місцевих виборів. Саме тому Мінські угоди являють собою виняткову загрозу цілісності України.
Якщо Україна не хоче допустити легального відчуження своєї території, то необхідно або виходити з Мінських угод, або домагатися їх перегляду. Без виходу України з Мінських угод західні партнери наполягатимуть на їх виконанні. Тобто спочатку проведіть вибори, а потім ми постараємося повернути вам контроль над кордоном. Але вони не зможуть цього зробити.
Звичайно, при виході з Мінських угод на адресу України почнуться звинувачення. Але українська делегація, що, не знала, які документи вона підписувала? Якщо побоюєтеся звинувачень, то тоді віддавайте територію. Причому цього разу віддавати землю Україна буде не в результаті нахабної агресії, а в рамках юридичної угоди, самою Україною підписаної. Імовірність втрати територій висока в обох випадках. Однак в одному випадку це буде незаконно з української точки зору, а в другому — цілком законно. З двох варіантів — поганого і дуже поганого — краще обмежитися просто поганим.
Те, що відбувається в Україні зараз, означає підготовку до легальної здачі цих територій. Ми не знаємо, скільки часу буде потрібно на те, щоб відновити український контроль над Східним Донбасом, але Україні важливо зберігати права на нього. Виконуючи Мінські угоди, Україна втрачає правові підстави для повернення окупованих територій Донбасу.
Ми бачимо, що робилися спроби відведення українських військ від лінії розмежування. Були спроби внести зміни до Конституції. При цьому я не чую жодної виразної реакції на це з боку української влади.
Так, те, що зараз вимагає Захід, це дуже поганий варіант. Але незважаючи на те, що вся увага прикута до заяви Олланда і можливої зустрічі в Берліні, головна проблема знаходиться в Києві. Вона полягає в неприйнятті українською владою принципової позиції стосовно Мінських угод, які позбавляють Україну контролю над значною частиною власної території.
Олланд зробив так, щоб не скасовувати візит Путіна, а щоб президент РФ сам змушений був би відмовитися від поїздки до Франції. Предметом розбіжностей щодо поїздки в Париж є не Україна, а Сирія. Французи переслідують свої власні інтереси, яких набагато більше на Близькому Сході, ніж в Україні. Тому нинішня «паризька історія» є відображенням розбіжностей Франції з Росією саме по Близькому Сходу.
Якщо Порошенко збирається відстоювати інтереси своєї країни, то для нього, з дипломатичної точки зору, не обов’язково їхати в Берлін. Крім цього, потрібно де-юре вийти з Мінських угод.
Нарешті, є ще одне питання. Який правовий статус так званого «Нормандського формату»? Це що за міжнародна організація? Яке право мають керівники Німеччини, Франції, Росії вирішувати долю України? На якій юридичній підставі існує цей формат? Є добре відомі формати в рамках діючих міжнародних організацій — Радбез ООН, Генасамблея ООН, ОБСЄ. Зрештою, є документ під назвою «Будапештський меморандум». А що таке «Нормандський формат»? Такий організації немає.
Якщо українській владі бути відповідальній перед своїм народом, то треба виходити не тільки з Мінських угод, але і з т.зв. «Нормандського формату». І переходити, наприклад, до «Будапештському формату», що базується на чинному міжнародно-правовому документі — Будапештському меморандумі. Або ж звертатися в інші міжнародні організації, які мають відповідні повноваження і членом яких Україна є. Завдання для української дипломатії — забезпечити виконання підписантами Будапештського меморандуму їх зобов’язань. Що стосується «Нормандського формату», то добре відомо, що Німеччина і Франція ніяких зобов’язань перед Україною не брали і відповідно не несуть відповідальності.
Чи не взявши на себе ніяких зобов’язань, західні лідери мають лише права. Право чинити тиск або на Росію, або на Україну. Вони не змогли піддати необхідному тискові Росію, щоб та вивела війська і озброєння з Донбасу. Тепер вони чинять тиск на Україну. Виявилося, що Мінські угоди ніяк не заважають Росії проводити військові операції на Донбасі.
Нагадаю, що захоплення Дебальцевого сталося не до, а після підписання Мінська-2. Мінські домовленості не вплинули ані на інтенсивність вогню, ані на число загиблих. Тому уявлення про те, що Мінські угоди нібито знизили інтенсивність боїв на Сході України, є міфом. Мінські угоди не забезпечили ані врегулювання ситуації на Донбасі, ані зниження інтенсивності боїв. Вони лише прокладають так званий «легітимний» шлях до руйнування України.
http://www.global-analityk.com/noviny/ілларіонов-порошенку-потрібно-уника/
Немає коментарів:
Дописати коментар